Історія гімназії

А починалося все так...

У 80 – х роках ХІХ ст. школи в селі, як такої не було. Добродій, який проживав в с. Старий Мізунь, приходив двічі,  тричі на тиждень (по мірі можливості) навчати грамоти. Навчання проводилось в садибі Фетича Михайла, який для цього виділив кімнату в своєму будинку. Навчались як діти, так і дорослі. Відвідування було вільним. Зміст навчання зводився до вивчення азбуки, лічби, правопису.

У середині 1915 року була побудована початкова школа. Розміщена вона була на окраїні села, на громадському пасовищі (теперішнє обійстя Шутки Миколи Васильовича). Будівництво проводилось зусиллями громади села. Першою вчителькою школи стала Софія Гайова (по національності – полька). Її майбутній чоловік – Юрко Гайовий, служив в м. Перемишлі в діючій армії. Після знайомства вони одружуються і Софія переїжджає на педагогічну роботу в с. Пшеничник. Після першого одруження в неї був син. В шлюбі з Гайовим в неї народилось ще два сини та дві дочки. Перебуваючи на посаді вчителя вона була повністю на державному забезпеченні.

Приміщення школи було поділене на дві половини. В одній її частині проводились заняття з учнями, а інша – для проживання (покій, комора, кухня). Софія, щоб утримувати свою велику сім’ю змушена була вести підсобне господарство. Заробітна плата вчителя була невисокою. Тому змушена вона була тримати корову, порося, курей. За школою було закріплено 1 га землі.

У школі здійснювалось чотирьохрічне навчання, яке було обов’язковим з 7 – річного віку.

У 1 класі діти вивчали алфавіт, лічбу, правопис букв. Парти в кімнаті були розміщені в два ряди, за якими сиділи по 3 – 4 учні. В першому ряді сиділи діти, які навчались в 1 класі, а в другому – учні 2 класу. Навчання здійснювалось одночасно з всіма дітьми. Навчальний процес проводився у дві зміни: до обіду приходили учні 1 та 2 класів, а після обіду – 3 та 4 класи. Для навчання письму учні 1 класу користувались «табличками» (виготовлені з невідомого матеріалу), які закупляли батьки і писали на них за допомогою «рисіка», виготовленого з того ж матеріалу, що і «таблички». «Таблички» мали розмір стандартного машинописного листа. Для редагування, стирання написаного користувались ганчірками, які кріпились за допомогою шнурка до «таблички». Діти читали Буквар, написаний українською мовою, який їм купляли батьки. Учні замість ранців використовували торби, зшиті з домотканого полотна. Навчання велось на українській мові.

З 2 – го класу вводилась польська мова. Учні вивчали алфавіт, правопис польських букв, українську мову та літературу, математику. В цьому класі для письма використовувались зошити в лінійку, у яких записи здійснювались олівцем.

В 3 класі вже вводились уроки історії Речі Посполитої, географія Галичини та Польщі, вивчався Гімн Польщі. Для письма в цьому класі учні використовували чорнило, писали пером.

Продовжуючи навчання в 4 класі, учні вивчали ті ж предмети, що і в попередніх класах.

Від самого початку заснування школи і включно до 1939 р. навчання розпочиналось з молитви «Отче наш». Коли вчитель заходив в клас на перший урок, то вітався з учнями: «Слава Ісусу Христу». Діти всі хором відповідали і спільно з вчителем говорили молитву. Після закінчення уроків, вчитель ставав біля дверей і всі говорили «Богородице…».

Кожного тижня в суботу до школи приходив о. Крушельницькій, який проживав в с. Старий Мізунь і мав три парафії (Старий Мізунь, Пшеничник, Кропивник). В цей день проводився тільки один урок, на якому учні 1 – 4 класів вивчали Старий і Новий Завіт. Даний священик займався з дітьми від початку заснування школи до 1925 р.

Після закінчення 4 класу учні отримували свідоцтва, які вчителька вручала дітям в присутності батьків.

Софія Гайова займалась педагогічною діяльністю в селі до 1926 – 1927 рр., потім переїхала разом з сім’єю в с. Козаківка на постійне місце проживання.

Після переїзду Гайової до Козаківки на її місце було направлено Мандрик Ганну родом з Перегінська. Педагогічною діяльністю вона займалася до німецької окупації, після цього  повернулась в своє рідне місто.

В 30 – х рр.. змін у змісті навчання не відбулось. Після закінчення початкової школи окремі учні продовжували навчання в семикласній школі с. Старий Мізунь. Поряд з цим, учні могли навчатись у державних гімназіях, розташованих в м. Стрию та Львові, а також у навчальному закладі «Рідна школа», який знаходився в м. Долина. Статус цього закладу прирівнювався до гімназії. Утримання «Рідної школи» проводилось за рахунок громад повіту. На відміну від гімназій, навчання тут було безплатним.

Окремі заможні селяни, щоб їхні діти навчались певного ремесла, віддавали їх у науку до приватних ремісників. Так, з родини Чучвича Михайла було віддано синів Миколу і Петра навчатись ремеслу кравецтва та ковальства. Навчання тривало 3 роки. За цей період батьки змушені були оплатити від 300 – 700 злотих, в залежності від виду ремесла та кваліфікації майстра. Плату визначав сам ремісник. Після 3 – х річного навчання учні ремісників змушені були проходити практику протягом 2 років, в результаті чого вони вже мали право брати собі учнів на навчання, займатись ремеслом.

Як уже згадувалось, в навчальний процес вводилось в 3 класі вивчення Гімну Польщі. Учні 3 – 4 класів повинні були знати його напам’ять. На уроках польської мови учні зобов’язані були розмовляти з вчителькою тільки польською мовою. Хід навчального процесу, рівень знань учнів до 1939 р. здійснювали інспектори повітового відділу освіти. З цією метою вони один раз в півріччя приїжджав інспектор, який перевіряв знання учнями польської мови. Найбільша увага зверталась на  те, чи знають діти польський гімн. Якщо учні добре проспівали його під диригуванням вчителя, то вважалось, що навчання в школі на високому рівні.

Після о. Крушельницького з учнями по суботах продовжував займатись священик з с. Старий Мізунь – о. Гаврилюк, який в роки Першої світової війни служив капітаном у стрілецькій сотні. Трагічно закінчилось його життя. У 1944 р. він був розстріляний мадярами в с. Людвиківка

(с. Мислівка).

В 20 – 30 рр. весь навчально – виховний процес був побудований так, що вчитель не тільки давав дітям знання але й виховував в них такі почуття як чесність, працьовитість, сумлінність, любов і повага до свого народу, повага до старших.

Цікаво проходила сповідь учнів, яка здійснювалась 1 раз в рік. Священик узгоджував з вчителькою день сповіді. Діти разом з нею приходили в певний день до церкви. Після сповіді кухарка священика всіх пригощала чашкою кави і шматочком хліба.

Протягом 1934 – 1935 рр. в приміщенні сільської читальні працював дитячий садок на час літніх вакацій. Його відвідували діти дошкільного віку. Тут їх вчили різних українських пісень, віршів, проводились різноманітні ігри. Дошкільнята були зайняті цим процесом з ранку до вечора. На обід вони лягали спати ліжечок не було, тому вони укладались вздовж стін кімнати на застеленій підлозі і засинали. Харчі діти приносили з собою в торбинці. Вихователькою в них була жінка з с. Лопінка.

І ось наступила осінь 1939 року. Радянські війська перейшли польський кордон і захопили землі Західної України. в село прибуло двоє дівчат із Східної України, звали яких Ніна і Галя. Дані вчителі вчили учнів 1 – 4 класів, а Софія Мандрик навчала відкритий в цьому році 5 клас. Двічі на тиждень до приміщення школи ввечері сходились неграмотні жителі села. Так велась «боротьба з неграмотністю».

Війна! Радянські війська відійшли і з ними залишили село вчителі, які працювали в ньому. Прийшла «німецька окупація». Навчання було припинено до 1943 року.

В цей час війтом в селі стає Тарас Федір. По його ініціативі перевозиться в село розібрана німецька хата з с. Новий Мізунь (німецька колонія), яка належала Штадлер Юзеві. Громада дружньо збирає її і встановлює на земельній ділянці, в центрі села, яку відпустив житель села Микола Керничишин. Нове приміщення школи мало дві великі кімнати – класи і невеличку канцелярію (пізніше в ньому проживала Парашка Грушаник).

В зв’язку з тим, що в селі на той час педагогічних працівників не було, війт села запрошує Василя Савчина разом з дружиною (родом з с. Слобода Волинська) на постійне місце проживання. Савчин по спеціальності був швець, займався в селі ремонтом взуття, а його дружина вчила дітей. Сім’я проживала в приміщенні школи. До обіду навчались учні 1 – 2 класів, а потім 3 – 4 класів. Зміст навчального процесу німецька влада не контролювала. Навчання зводилось до одержання елементарних знань. Учні писали хто на чому: одні писали в зошитах, інші на будь – якому папері. Записи проводились олівцем або чорнилом. В кінці 1943 р. Василь Савчин з дружиною виїжджають на попереднє місце проживання. Навчання в селі припинилось.

В жовтні 1944 р. в селі було направлено завідуючою початковою школою Голуба Василя О. (наказ № 8 від Ю. Х.. 44 р. по Вигодському районному відділу народної освіти), який був родом з села Лолин, а з листопада цього ж року направлено Горбай Любомира Васильовича (жителя с. Старий Мізунь)вчителем 1 – 4 класів (наказ № 10 від 20. 11. 44 р. по Вигодському  рвно). Трагічно склалась їхня доля: Горбай було вивезено до Сибіру, а Голуба було засуджено за те, що його рідний брат був вояком УПА.

З вересня 1945 року в школу на роботу було направлено класоводами Костів Наталію Павлівну, Кузіва Дмитра Васильовича та Крупчин Настуню Василівну (наказ № 27 від  І. ІХ. 1945 р. по Вигодському рвно). Вчителі Крупчин та Костів були родом з с. Старий Мізунь. Пропрацювали вони недовго. Крупчин Настуню разом з її батьками було вивезено до Сибіру, а Костів Наталія з серпня 1947 року була переведена на завідуючу Ново - Мізунською початковою школою (наказ №85 від 21. 08. 1947 року по Вигодському рвно).

В 1946 році старе приміщення школи було розібране на дрова для потреб гарнізону світських військ, який був розміщений в садибі Тараса Федора.

З вересня 1946 року на педагогічну роботу було направлено вчителями 1 – 4 класів Сасник Ярославу, Марчак Катерину В. та Матійчин Настю Михайлівну (переведена з квітня 1948 року на завідуючу Ново – Мізунської початкової школи  (наказ № 121 від 08. 04. 1948 року по Вигодському рвно).

З вересня 1947 року завідувачем початкової школи було призначено Кузіва Дмитра Васильовича, який до цього працював вчителем Кропивниківської семирічки (наказ № 85 від 21. 08. 47 року по Вигодському рвно).

З  архівних даних дізнаємось, що з вересня 1948 року було направлено на посаду вчителя 1 – 4 класів Микитин Ганну Миколаївну (наказ № 178 від 11. 11. 1948по Вигодському рвно), родом з с. Шевченкове, а вже згідно наказу № 15  від 20. 05. 1949 року по Вигодському рвно «Про відпустки» одержуємо інформацію про те, що на даний час в школі працювала Думська Марія Василівна, яка з вересня 1949 року була призначена завідувачем початкової школи.

В 1950 р. розпочинається будівництво в селі нової школи, земельну ділянку під яку виділив житель села Шутка Микола Васильович. Новобудова зводиться силими громади. Будівельний матеріал використовують з розібраних хат німецької колонії (с. Новий Сізунь).

Щоб будівля вийшла добротною, з с. Велдіж (тепер Шевченкове) було призначено бригадира, який контролював хід робіт (прізвище невідоме). Активно працювали на будові односельці Куськів Михайло, Герцяк Василь та ін. Школа була покрита цинковою бляхою, завезеною з села Вишків. Основа фундаменту була вкопана на глибину 0. 6 м.,  а  фундамент встановлений з кам’яних цоклів, завезених з німецької колонії.

З вересня 1950 року завідувачем початкової школи стає Зелез Марія Павлівна (наказ № 69 від 31. 08. 1950 року по Вигодському рвно), а з вересня 1953 р. на цю посаду було призначено Сівко Галину Карпівну, яка до цього працювала вчителем української мови та літератури Старомізунської семирічки (наказ № 101 від 25. 08. 53 року по Вигодському рвно).

50 – роки були неспокійними, тому відповідно достовірної інформації про тих педагогічних працівників, які працювали в школі немає. Прийом, перевід, звільнення вчителів по Вигодському рвно велось не систематично.

Використовуючи книгу наказів по Дилинському рвно одержуємо тільки суху статистику , що:

-                                          Чепіль Іван Олександрович був призначений вчителем історії, географії та біології з 01. 01. 1958 року (наказ № 10 від 02. 01. 1958 року по Волинському райвно).

-                                          - Дубчак Г. Д. призначена виконувати обов’язки директора школи на час декретної відпустки сівко Г. К. (наказ № 42 від 12. 03. 1958 р.)

-                                          Сарахманович С. І. звільнена з посади вчителя історії в зв’язку  переїздом в другий район (наказ « 118 від 09. 08 1958 року).

-                                          Брагнюк Євгенію Дем’янівну призначити вчителем історії та географії з 17. 08. 1958 року (наказ № 122 від 09. 08. 1958 року), яка пропрацювала в даній школі по 31. 08. 59 року і була пізніше переведена на таку ж посаду у Яворівські семирічку.

-                                          Ткач Анастасію Андріївну призначити старшою піонервожатою з 01. 09. 1958 року (наказ № 181 від 03. 09. 1958 року). Даний вчитель працював в школі по 30. 07. 1959 року і був переведений на таку ж посаду в Кропивницьку семирічну школу.

-                                          Сінкевич Марію Давидівну перевести з посади вчителя історії та географії Старомізунської семирічної школи на таку ж посаду Пшеничниківської семирічної школи з 15. 08. 1959 року (наказ № 127 від 20. 08. 1959 року).

-                                          Бердан Г. Д. призначити директором Пшеничниківської восьмирічної школи з 01. 09. 1959 року на час декретної відпустки Сівко Галини Карпівни (наказ « 135 від 28. 08. 1959 року).